Наркоманія, алкоголізм – руйнівні явища, які перетворюють життя людини на кошмар і значно його скорочують. Але людина не існує у світі сама по собі, і, звісно ж, згубні впливи, яким піддаються наркозалежні, позначаються і на їхніх близьких, насамперед членах родини. Щонайменше це призводить до погіршення якості життя родини й формує важку психологічну атмосферу. У найскладніших випадках формується так звана співзалежність. Це емоційний стан, який характеризує родичів наркозалежного, зазвичай тих, хто живе разом із ним. За співзалежності проблеми самого наркомана чи алкоголіка його близькі сприймають дуже близько до серця й переносять важко.
Виникає ситуація залученості, для якої характерна низка рис:
- спроби організувати тотальний контроль над життям залежного, насамперед відгородити його від згубних зовнішніх впливів;
- постійне почуття страху та тривоги за родича, який потрапив у біду, нервове перенапруження, стрес;
- втрата інших інтересів у житті, кар’єрі;
- зосередженість лише на проблемах наркозалежного.
Крім того, для емоційної співзалежності дуже властиве почуття провини. Тривале перебування в такому стані призводить до розмивання рис характеру, втрати своєї особистості та відмови від власних інтересів. Побут також поступово трансформується так, щоб відповідати лише інтересам наркозалежного. Співзалежність – одна з причин, чому наркоманію та алкоголізм не можна розглядати лише в медичній площині.
Основний рушійний чинник для співзалежних – почуття відповідальності та контролю. Вони намагаються повернути все, як було, а коли це передбачувано не вдається, починають відчувати сильну фрустрацію. Дехто, навпаки, намагається применшити проблему й видає бажане за дійсне. Неадекватна переоцінка чи, навпаки, недооцінка ситуації при співзалежності – дуже характерна риса.
Як подолати співзалежність?
Наркоманія та алкоголізм не лікуються виключно медичними способами. У лікарні чи наркологічному диспансері можуть досить ефективно зняти чи обірвати запій, провести детоксикацію, зняти абстинентний синдром, зрештою, урятувати життя. Але після повернення додому все може початися знову – і це головний страх співзалежного родича.
Багато хто цього не усвідомлює, але співзалежність потребує такого ж копіткого й уважного лікування, як і сама наркоманія. Зі співзалежними працюють психіатри та психотерапевти, розроблено безліч лікувальних програм для родичів пацієнтів, які опинилися в ситуації співзалежності. Переважно терапія ґрунтується на таких основних принципах:
- встановлення нових меж у родині;
- уміння подивитися на себе збоку;
- відкриття правди, якою б вона не була;
- звернення по підтримку до родичів і близьких;
- увага до себе;
- тверезе оцінювання ситуації, відмова від практики самообману;
- відмова від спроб полегшити життя залежного за рахунок жертв зі свого боку – прийняття принципу відповідальності залежного за свої вчинки.
Головні питання та відповіді на них
Кожен співзалежний ставить собі ці питання. Наприклад, питання, чому він це терпить. Відповідь здебільшого, хоч як дивно, лежить не в площині співчуття. Входячи в ситуацію співзалежності, багато хто намагається відчути свою потрібність, продемонструвати перевагу, утекти від реальності, від страху. Важливий мотив – страх самотності. Співзалежні перетворюють життя на боротьбу із залежністю близької людини, на спробу її переробити, керувати нею. Усе це вкрай негативно позначається на інших сферах життя.
То як же вирватися із замкненого кола? Головна людина у вашому житті – це ви самі. Ніхто за вас не ухвалить рішення, а крім того, слід пам’ятати, що залежний – доросла людина (здебільшого; ми не торкаємося теми наркозалежності серед неповнолітніх). Тому слід пам’ятати, що й йому допомогу не можна нав’язати.
Що ж робити?
Насамперед пам’ятати, що без лікування будь-яка залежність є хронічною і що допомога фахівців вам, найімовірніше, знадобиться. Основа подальшого лікування – досягнення стійкої ремісії в наркозалежного, тобто закріплення ситуації невживання наркотиків (алкоголю). Пропонуємо кілька правил для співзалежних:
- не приховуйте правди від оточення – це буде етично щодо людей, які інакше можуть опинитися в небезпеці чи просто бути введені в оману;
- не піддавайтеся на шантаж чи будь-які прохання, варто виявити жорсткість навіть у найдраматичніших ситуаціях;
- єдність родини дуже важлива в подоланні наркозалежності одного з її членів;
- не покривайте злочинів – ви нічим не допоможете залежному, адже, знаючи про безкарність, він і далі порушуватиме закон, а ви до того ж станете в очах правосуддя співучасником;
- не провокуйте небезпечних ситуацій, пов’язаних з алкоголем;
- не забувайте про свої інтереси;
- не беріть на себе відповідальності за його провини, борги, втрати.
Після досягнення стійкої ремісії курс психотерапії потрібен усій родині. Він спрямований на розв’язання проблем, які запустили залежність. Завдяки грамотній психотерапевтичній роботі знімається тривога, підвищується самооцінка, з’являються навички самоконтролю. Для співзалежних найкращим варіантом буде проводити більше часу з рідними, гуляти, займатися спортом, знайти хобі чи влаштуватися на роботу, перестати обертатися в ситуації, яка їх так тривожить, і нарешті повірити, що повне одужання цілком можливе – головне захотіти.
Традиційно співзалежність як психотерапевтична проблема перебуває ніби в тіні будь-якої роботи з реабілітації наркозалежних, проте це неправильно, адже емоційне й психологічне вигорання співзалежних не менш, а іноді й більш виражене, ніж у їхніх залежних родичів, причому абсолютно незаслужено.
