ЛСД: особливості дії
Діетиламід лізергінової кислоти, або LSD, – один із найнезвичайніших наркотиків на ринку заборонених препаратів. Його латинський акронім походить від німецької назви Lysergsäurediethylamid, тому кирилична абревіатура ЛСД не зовсім коректна, але за традицією називатимемо його так. ЛСД – наркотик натурального походження, який отримують із гриба ріжків (Claviceps) шляхом гідролізу його алкалоїдів. Ріжки паразитують на зернових культурах, насамперед житі, і в Середньовіччі були справжнім бичем населення Європи. Так, споживання зараженого зерна могло викликати особливий різновид гангрени пальців. Крім того, існують підозри, що деякі колективні божевілля Середніх віків і навіть Нового часу були спричинені по суті масовим ненавмисним уживанням ЛСД разом із хлібом, зараженим ріжками. Як-от, наприклад, дитячий хрестовий похід 1212 року, «танцювальна чума» в Страсбурзі 1518 року, полювання на відьом у Новій Англії наприкінці XVII століття та низка інших.
ЛСД відкрив лише 1938 року швейцарський хімік Альберт Гофман. Продовжуючи вивчення нової речовини, науковець навмисно й сам зазнав її дії через п’ять років, отримавши неймовірний галюциногенний досвід. Сталося це 19 квітня 1943 року, і цей день увійшов в історію науки під назвою «день велосипеда». Це й справді був цілий день – особливість метаболізму ЛСД дозволяє переживати неймовірно довгі «тріпи», тобто наркотичні досліди, – тривалістю до 15 годин. Причому наркотик має ще одну цікаву й у деяких ситуаціях небезпечну властивість – спонтанне повторення досвіду через дні й навіть тижні після вживання.
Трохи історії
Як і будь-який новий наркотик, спочатку, та й аж до початку 70-х років, ЛСД не був заборонений. Це призвело до його повсюдного поширення. ЛСД сформував особливу психоделічну культуру, прямо чи опосередковано вплинувши на становлення жанру психоделічного року та культури хіпі в США й Західній Європі. Водночас зростала кількість серйозних психозів, спричинених його невмілим чи надмірним уживанням і загостренням на тлі прийому ЛСД психічних захворювань, що існували в прихованій формі. Це, а також низка політичних причин стали підставою для поступової заборони вільного обігу ЛСД практично в усіх країнах.
Водночас його намагалися використовувати в різних сферах діяльності, зокрема в психіатрії для лікування деяких форм психічних розладів – утім, без клінічно значущих результатів і досі. Експериментували з препаратом LSD-25 і військові – його передбачалося використовувати як нелетальну бойову отруйну речовину. Простіше кажучи, після застосування солдати противника мали просто втратити здатність до опору, впавши в галюциногенне марення.
Механізм дії та небезпека вживання ЛСД
Діетиламід лізергінової кислоти є агоністом серотонінового рецептора підтипу 5-НТ2А, тобто молекули речовини стимулюють ці рецептори, «підходячи» до них, як ключ підходить до замка. Серотонінові рецептори у великій кількості представлені по всьому об’єму головного мозку. Крім того, ЛСД пригнічує збудження, що виникає в клітинах ядер шва в стовбурі головного мозку, що призводить до збудження клітин кори. Серйозна зміна збудливості нейронів, яка виникає після активації серотонінових рецепторів 5-НТ2А в ключових відділах кори головного мозку, серйозно впливає на процеси сприйняття та мислення, викликаючи наркотичний досвід. З цією метою ЛСД і вживають досі.
Препарат неймовірно активний, ефективна доза для людини становить лише кілька мікрограмів – для інших наркотиків вона переважно вимірюється в міліграмах, тобто на три порядки більша. Варто сказати, що саме по собі вживання ЛСД у клінічних дозах не викликає фізичного звикання як такого. Також відсутня й пряма шкода для організму, адже ЛСД має вкрай низьку токсичність. Але при цьому не варто недооцінювати кілька чинників ризику регулярного вживання наркотику:
- можливість появи чи загострення психічних захворювань на тлі прийому;
- імовірність заподіяння шкоди собі чи оточенню в стані галюциногенного марення – ця проблема настільки серйозна, що у відповідних колах існує навіть інститут «тріп-сітера», людини, яка стежить за тим, хто вжив ЛСД, і не дає йому зашкодити собі;
- висока ймовірність психологічного звикання до наркотику, втечі від реальності;
- уже згадане повторення галюциногенного досвіду, яке може бути небезпечним, наприклад, під час керування автомобілем. Вважається, що такий «флешбек» пов’язаний із тривалим часом зв’язування молекули речовини з рецептором, а також з особливостями психологічних процесів конкретної людини. Передбачити чи запобігти флешбеку неможливо;
- проблеми із законом – ця речовина заборонена до поширення та зберігання.
Ефекти від уживання ЛСД дуже різняться залежно від психофізіологічного стану людини, тому однозначно сказати, якими будуть короткострокові («тріп») і віддалені наслідки, неможливо. Трапляються стани, за яких межа між особистістю та зовнішнім світом розмивається, також може відбуватися реструктуризація особистості. Саме ці ефекти лежали в основі спроб застосування ЛСД у психотерапії та психіатрії, хоча ефекти виявилися надто непередбачуваними, і експерименти згорнули.
У будь-якому разі ЛСД, хоч і не є такою небезпечною та руйнівною речовиною, як героїн чи аптечні наркотики, може призводити до залежності, позбавлення від якої потребуватиме терапії. У реабілітаційному центрі «Еверест» ми проводимо реабілітацію та адаптацію людей, які регулярно приймали ЛСД і мають сильну психологічну залежність від цієї речовини.
